Етнічна росіянка Надія Матюніна залишила Луганщину через війну та вирішила виховувати своїх дітей українцями
Росіянка Надія Матюніна народилася і виросла в селищі Успенка на Луганщині. Її родина переїхала до України після навчання в Росії, обираючи тепліший клімат. Однак у тих краях панувала російська мова, а українська майже не використовувалася.
Навчаючись у російськомовній школі, Надія з часом дедалі більше усвідомлювала, що їй складно ідентифікувати себе. Вона не розуміла, до якої саме культури належить. Коли почалася війна на Донбасі, жінка вирішила залишити Луганщину, щоб забезпечити краще майбутнє для своєї доньки.
Пошук ідентичності
Надія добре пам’ятає момент, коли вперше взяла до рук українську книжку та з жахом зрозуміла, що не пам’ятає, як вимовляються деякі літери. Це стало для неї своєрідним переломним моментом.
До 2014 року Надія жила і працювала в лікарні на Луганщині, де навколо лунала здебільшого російська мова. Українську ж можна було прирівняти до будь-якої іноземної. Навіть документацію вони вели російською. Жінка усвідомлювала, що не хоче такого майбутнього для своєї доньки.
Коли почалися бойові дії, Надія залишила Луганщину разом із сім’єю та переїхала до Харкова, а згодом до Києва. Зі своєю мамою, яка залишилася на окупованих територіях, вона намагається не говорити про політику та війну, а зосереджується лише на нейтральних темах.
Мова як інструмент інтеграції
Спершу Надія опиралася ідеї виховувати доньку українською. Адже її рідною мовою завжди була російська, на якій її мама співала колискові. Однак після повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році жінка переосмислила значення мови.
Усвідомивши, що не може обрати мову для своїх батьків, Надія вирішила, що може обрати українську для себе та своєї доньки. Вона дійшла висновку, що інтегруватися в українське суспільство може саме через мову. Особливо це важливо для виховання маленької дитини, щоб вона знала, хто вона.
Тепер у родині Надії вдома немає місця для російської мови – ні розмов, ні музики, ні фільмів. Із старшою донькою, яка вільно володіє обома мовами, є домовленість про повагу до рідної мови молодшої сестри.
Нове життя у Франківську
Зовсім нещодавно сім’я Надії переїхала до Івано-Франківська. Тут усі навколо говорять українською, і жінці не доводиться щодня пояснювати доньці різницю між мовами та які слова небажано вживати.
У Києві, де вони мешкали раніше, питання мови досі гостре. У дитячому садку, де раніше перебувала донька Надії, лише 2-3 з 20 дітей розмовляли українською. Навіть на батьківських зборах всі говорили українською, але вдома діти спілкувалися здебільшого російською.
Сама Надія принципово не переходить на російську мову навіть під час спілкування з клієнтами, яким складно зрозуміти її. Вона завжди пропонує знайти іншого фахівця, якщо клієнту складно спілкуватися українською.
Історичний контекст
Масова русифікація України відбувалася ще за радянських часів, коли російська мова та культура домінували в публічному просторі. Після проголошення незалежності України в 1991 році відбувалася певна деукраїнізація – закривали українськомовні школи, натомість залишалися переважно російськомовні.
Це явище було особливо помітним на Сході та Півдні країни, де проживало багато внутрішніх мігрантів з Росії. Регіони, такі як Луганська область, де зростала Надія, тривалий час залишалися здебільшого російськомовними. Лише після 2022 року ця ситуація почала поступово змінюватися, зокрема, завдяки зусиллям людей, як-от Надія Матюніна.
Сьогодні Україна переживає важливий момент відновлення та зміцнення української мови та культури як невід’ємної частини національної ідентичності. Історія Надії Матюніної є яскравим прикладом цього процесу.
