Шлях до миру: історія тернопільської журналістки Анни Тарасенко
Восени 2013 року Анна Тарасенко познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком на проводах до армії. Відтоді майже все їхнє подружнє життя минало на відстані: він служив у Збройних силах України, а вона самотужки виховувала їхніх дітей. Їх стосунки виявилися міцними настільки, щоб витримати і горнило Майдану, і вогонь російсько-української війни.
Кохання на відстані та війна
За словами Анни, до війни її чоловік захоплювався історичною реконструкцією, розкопками та збиранням старожитностей. Після початку збройного конфлікту на Сході країни він пішов на фронт, і тоді-то фактично й розпочалося їхнє спільне життя. Повернення чоловіка з відпустки завжди непросте випробування: спочатку військовий звикає до іншого ритму, а наприкінці знову налаштовується на фронтову реальність. Анна розповідає, як чоловік прокидався вночі, шукаючи рацію чи зброю, — не одразу розуміючи, що перебуває вдома.
Вагітність на самоті та серія трагічних втрат
Вагітність другою дитиною Анна переживала знову сама. Під час першої вагітності її чоловік перебував в АТО. Цього разу вона пережила кілька особистих катастроф: загрозу викидня через сильний стрес, трагічні втрати рідних — загибель 25-річного племінника на війні та його молодшого брата, який помер від підірваного горем здоров’я, а також несподівану смерть бабусі. Пологи Анна перенесла самостійно, поки її чоловік встигав додому.
Ухилянти та дитячі сльози: суспільний розкол
Одним із найболючіших питань для Анни залишається ставлення суспільства до родин військовослужбовців. Її старша донька приходила з двору в сльозах, бо інші діти знущалися з неї, мовляв, “у неї немає батька”. А здорові чоловіки, які ухиляються від військової служби, навіть обговорюють дії ЗСУ, абсолютно не розуміючи, що відбувається на фронті.
Попри колосальну фізичну та психологічну втому, Анна, як і інші жінки військовослужбовців, продовжує піклуватися про сім’ю, виховувати дітей і навіть допомагати фронту як волонтерка. Її історія — історія незламності, стійкості та віри в перемогу.
