Колишній військовий Ігор Замлєлов: “Моя мова – моя самоповага”
Ігор Замлєлов – львів’янин, який тривалий час спілкувався російською. Проте сьогодні він пише свою наступну книгу українською мовою. Чоловік переконаний, що мова має велике значення для ідентичності людини та народу.
Родом з родини військових
Ігор народився у Стрию на Львівщині. Його батько був радянським військовим, який займався ядерною зброєю. Під час навчання у військовому авіаційному інженерному училищі в Латвії та служби на Північному Уралі Ігор майже не чув української мови.
“Усі частини, де я служив і хотів бачити авіацію, були знищені. Закрадалася думка, що дарма я повернувся: військові Україні не потрібні”, – згадує чоловік. У 1993 році, коли полк у Стрию розформовували, а літаки відправляли до Росії, Ігоря перевели до Львова.
Мова – маркер ідентичності
Згадуючи часи служби, Ігор Замлєлов каже, що мова була важливим маркером ідентичності. Він розповідає, як на навчальних зборах в Архангельську офіцер із козацькими вусами заговорив українською, і вони з Ігорем обійнялися як брати, хоча раніше не були знайомі.
Повернувшись до Львова, Ігор поринув у світ мандрів. Подорожуючи світом, він дедалі більше цінував свою рідну мову. Адже за кордоном українська була навіть цінніша, ніж російська. Він розповідає, як у Іспанії господар, який прихистив українку з дитиною, що тікали від війни, наполягав, щоб жінка спілкувалася з ним українською, а не російською.
“Якщо ви не знаєте іноземної, то закордоном краще говоріть українською, ніж переходьте на російську”, – радить Ігор.
Питання самоповаги
Про цінність мови Ігор замислився ще у 2014 році. Тоді він почав читати українською і просив друзів спілкуватися з ним рідною мовою. Хоча це було непросто, 2022 року Ігор навіть пішов на мовні курси.
“Не уявляю, щоб я казав, що в мене “не така щелепа” чи я надто дурний, щоб вивчити мову своєї країни. Якщо це не твоя мова, то, може, це й не твоя країна? Для мене володіти мовою своєї держави – питання самоповаги”, – наголошує Ігор.
Замлєлов також не сприймає маніпуляцій про “братерство” народів у радянські часи чи порівнянь із Швейцарією, яка має чотири державні мови.
“Немає різниці, як писати слово “велосипед” – від цього я мотоциклом не стану. Але для мене є різниця, як говорити. Маєте свою мову – говоріть нею”, – підсумовує Ігор.
Сьогодні він продовжує вдосконалювати свою українську, адже вважає, що вчитися мові потрібно постійно. Водночас Ігор помітив, що його російськомовне оточення також поступово переходить на українську без зайвих конфліктів.
